Як відомо, у своєму другому сезоні упорядники WarmUp League пішли на експеримент, вирішивши розділити учасників на два дивізіони. Перші висновки з такого рішення можна було зробити вже під час першого ж етапу. Один із висновків (а далі будуть ще декілька) полягає в тому, що, по суті, якщо брати до уваги темп представників двох дивізіонів, то розподіл цей є досить умовний.

Судіть самі — за підсумками першої гонки в топ-10 фінішувало одразу три представники другого дивізіону — Олександр Василюк, Олександр Якунін та Анатолій Летучий посіли відповідно сьоме, восьме та дев’яте місця. А в другому заїзді Летучий достатньо довгий час очолював пелетон і врешті втримав за собою третю сходинку подіуму абсолюту.

Хоча, звичайно, першу скрипку на трасі грали пілоти першого дивізіону. Влад Татара, Жирайр Гюрунян, Євген Горбунов, Ярослав Дмитрієв, які вели між собою боротьбу за перемогу та подіум. Щоправда, це скоріше була боротьба нервів ніж безпосередні баталії на трасі. Зокрема перемога Гюруняну за 6 хвилин до фінішу дісталась у спадок від впевнено лідируючого, але вибувшого за технічних проблем із його обладнанням Татари. Ну, хіба що Макарову, після старту з п’ятої позиції, довелося трохи витратити сил на подолання оборони Дмитрієва та Горбунова.



Щоби трохи доповнити картину першого заїзду, слід згадати Володимира Запорожця, який із перших хвилин після старту опинився в самому хвості каналу та був змушений всю гонку наполегливо продиратися вперед. Що йому непогано вдалося — на фініші він був десятим. А серед головних невдах, крім Татари, можна відзначити й Кирила Кузіна. За перші кіл п’ять він двічі ставав жертвою контактної боротьби, тож врешті на якийсь час опинився на передостанньому місці! На фініші він був лише 13м.

Ну, а суть другої гонки ми фактично вже розкрили. Це була гонка під знаком Анатолія Лутучого. Відмінний старт, захоплене лідерство, грамотна безпомилкова гонка, дієва оборона навіть під тиском таких профі, як Гюрунян та Макарова, поважний фініш на третьому місці! Та все ж ще декілька слів про цей заїзд варто сказати.

Нажаль, перші хвилини після другого старту були трохи зіпсовані одразу декількома масовими сутичками. В одній із них головними діючими особами стали якраз сусіди Летучого по перших стартових рядах — Василюк та Якунін. Трохи згодом відбувся ще один неприємний епізод — за участю Артема Макарова та Віктора Кальмуса. Та ці епізоди, як виявилося, були чимось на зразок репетиції. Ще через мить траса почала нагадувати доріжки боулінгу, де від шарів у різні боки розлітаються кеглі… І що цікаво — і це ще один висновок щодо поділу на дивізіони — так «відзначатись» на трасі вміють представники обох із них.



Решта гонки пройшла не набагато спокійніше. «Страйків» щоправда більш не було, але контактної боротьбі на грані фолу, а іноді — і за її межами, вистачало. І що прикро, у чималій кількості напружених епізодів учасником був Макс Рокатанський, який у дебюті гонки зумів уникнути неприємностей та зачепитись за друге місце, за спиною в лідируючого на той момент Летучого. Але в кількох сутичках із суперниками Макс власне і втратив усі свої шанси та на фініші був лише 11м.

І тут, на прикладі Летучого та Рокотанського, саме час відзначити ще один висновок стосовно дивізіонного розподілу. Він цікавим чином впливає на очкові здобутки. Або іншими словами — він здатен дещо нівелювати наслідки помилок та суттєво загострює боротьбу всередині самих дивізіонів. Анатолій фінішував у загальному/абсолютному заліку 3м, а Макс — 11-м. Але в заліку другого дивізіону Анатолій став переможцем, а Макс — 4-м, отже втрата в очковому еквіваленті виявилася на 5 очок меншою (замість 24:10 — 30:21).



Які ще висновки нас чекають на наступних етапах — побачимо. Але вже зараз можна визнати — нецікавих гонок чекати точно не варно!